Агро 34 26-27

 02.11.2026р.

Тема № 1.  Вступ. Основи агрономії

Урок № 6. Система обробітку ґрунту. Систему основного та передпосівного обробітку ґрунту.   

Працюємо з підручником:

(ОА – I) - Хомик Н. І. Основи агрономії: навчальний посібник до практичних занять та самостійної роботи / Н. І. Хомик, Г. Б. Цьонь, Т. А. Довбуш, Н. А. Антончак. – Тернопіль: ФОП Паляниця В. А., 2021. – 320 с. ОА - I – сторінки.

(ОА - II) - Забродоцька Л.Ю. Основи агрономії : навчальний посібник / Л.Ю. Забродоцька. – Луцьк : Інформ.-вид. відділ Луцького НТУ, 2019. – 360 с. л.     ОА - II – сторінки.

(А-III) Луцюк В. І. Агротехнологія : підручник для здобувачів професійної (про- фесійно-технічної) освіти / В. І. Луцюк, О. Л. Шамралюк – Київ : Літера ЛТД, 2020. – 256 с. (А-III) стор. 16-21.

https://agravt.blogspot.com/p/34-26-27_01013322729.html

Опрацювати матеріал:

1. Система обробітку ґрунту.

2. Систему основного та передпосівного обробітку ґрунту.   

Д.З. Оформити конспект. Надати відповідь на питання:

1. Призначення обробітку ґрунту.

2. Яке завдання обробітку?

3. Опишіть види оранки.

4. Замалюйте схеми загінної оранки врозгін та всклад.

5. Опишіть системи обробітку грунту та їх види.

         Обробіток ґрунту - це механічна дія на нього робочими органами машин і ґрунтообробних знарядь з метою створення найкращих умов для росту і розвитку с-г культур.

         Завдання обробітку: створення розпушеного орного шару для регулювання водного, повітряного, теплового й поживного режимів ґрунту, а також оптимальних умов розвитку кореневої системи с-г рослин; знищення бур'янів, шкідників та збудників хвороб культурних рослин; загортання у ґрунт післяжнивних решток, органічних і мінеральних добрив; захист ґрунту від ерозії; забезпечення умов загортання насіння на оптимальну глибину та догляд за посівами.

         Технологічні процеси, які виконуються під час обробітку ґрунту: перевертання, розпушування, кришіння, перемішування, вирівнювання та ущільнення.

         Прийом обробітку ґрунту — це одноразова дія на ґрунт ґрунтообробними машинами і знаряддями. До них відносять: оранку, лущення, культивацію, боронування, шлейфування, коткування, фрезування, плоско різний обробіток.

         Основний обробіток ґрунту - перший, найбільш глибокий обробіток після збирання попередньої культури, який суттєво змінює будову кореневмісного шару. Він може бути полицевим (полицевими знаряддями з повним або частковим перевертанням його шарів), безполицевим (без перевертання шарів), глибоке рихлення з підрізанням бур'янів (культивація, чизелювання)

         Поверхневий обробіток ґрунту — це лущення, культивація, боронування, шлейфування, прикочування з глибиною не більше 16 см..

         Спеціальний обробіток ґрунту - фрезування (торф'яні  ґрунти, плантажна оранка (під багаторічні насадження), ярусна оранка (при меліорації солонців, а також дерново –підзолистого грунту), лункування , щілювання, кротування.  5.5.1         Оранка - найбільш важливий прийом основного обробітку ґрунту. Застосовують плуги різних конструкцій. Під час полицевої оранки відбувається обертання орного шару, його розпушування і перемішування, а також підрізування підземної частини рослин. Оранку проводять в установлені агротехнічні строки при фізичній стиглості ґрунту, коли його вологість становить 40-60% повної вологоємкості. В такому стані ґрунт не мажеться та не розпилюється і добре кришиться, а також витрачається найменше тяглових зусиль. Глибина оранки залежить від ґрунтово - кліматичних умов, біологічних особливостей вирощуваних культур, ступеня забур'яненості ґрунту тощо.

         Оранка на глибину до 20 см називається мілкою,  20-22 - звичайною, понад 22 -глибокою, а понад 40 см - плантажною. Є два основних способи оранки: загінна і реверсивна ( гладенька). В свою чергу загінна оранка може бути виконана всклад або врозгін.

Техніка загінної оранки починається з поділу поля на загінки прямокутної форми. Довжина загінки відповідає довжині поля, а ширина її кратна ширині захвату орного агрегату (рис. 1). Оранку всклад починають з середини загінки, а в кінці її агрегат  повертають вправо. Оранку врозгін починають з правого боку загінки, а в кінці її агрегат повертають вліво. При оранці всклад посередині загінки утворюється звальний гребінь, а при оранці врозгін — розгінна борозна. Для зменшення кількості гребенів і борозен поле розбивають на непарну кількість загінок - три, п'ять і т.п. Перед початком оранки відбивають розворотні смуги, які обробляють врозгін після того як поле зорано. На двох перших проходах виконують технологічне регулювання плуга для досягнення необхідної якості виконання оранки. Після оранки поля вирівнюють розгінні борозни наліпним плугом, перший корпус якого заглиблюють на необхідну глибину, а останній працює на мінімально можливій глибині або ковзає по поверхні оранки. Гладеньку оранку застосовують у гірських районах, в умовах зрошення та на дослідних ділянках використовуючи спеціальні балансирні або оборотні плуги.                                   

Рис.1. Схема загінної оранки врозгін (а), всклад (б)

         Лущення- обробіток ґрунту після збирання попередньої культури. Забезпечує подрібнення, розпушування, часткове перевертання та перемішування ґрунту, підрізування бур'янів та загортання їх решток у верхньому шарі ґрунту. Застосовують дискові і лемішні лущильники. Дискові забезпечують мілке лущення на глибину від 6 до 12 см, і ефективні у боротьбі з одно- і дворічними бур'янами. Лемішні забезпечують глибше лущення поверхні поля - до 16 см, підрізання бур'янів і краще зароблюють їх у ґрунт. Використовуються на полях забур'янених коренепаростковими і кореневищними бур'янами.

         Культивація- суцільний або міжрядний обробіток ґрунту культиваторами, який забезпечує подрібнення, розпушення, часткове перемішування та вирівнювання ґрунту, підрізування бур'янів. Глибина культивації досягає 14 см. Боронування- це обробіток ґрунту боронами, під час якого відбувається його подрібнення, розпушування і вирівнювання, знищення паростків і сходів бур'янів. Використовують зубові, сітчасті, пружинні та ротаційні борони.

          Коткування - обробіток ґрунту котками, з метою його ущільнення, подрібнення брил та часткового вирівнювання поверхні. Коткувати можна лише фізично спілий ґрунт.

         Система обробітку грунту - комплекс заходів , які виконують у певній послідовності відповідно до поставлених завдань і ґрунтово-кліматичних умов.          Виділяють такі системи обробітку грунту: основний, передпосівний обробіток під ярі культури, обробіток під озимі культури, післяпосівний обробіток та протиерозійний.

    Система основного обробітку грунту: Під озимі культури: 1.  Попередники: Чорний пар- - лущення грунту в один або два сліди відразу  за збиранням попередньої культури; - - - внесення добрив; глибока літньо- осіння оранка; снігозатримання; 3 - раннє весняне боронування та культивації протягом літа: перша -  10-12 см; друга – 8-10см, третя - 6-8 CM. 2. 3. 4. Ранній пар: - орють рано весною у агрегаті з важкими боронами, вносять органічні та мінеральні добрива. У подальшому догляд як за чорним паром. Зайнятий пар: - поле засівають культурою, яку рано збирають ( травень - липень), обробіток залежить від парозаймальної культури; - після гороху та кукурудзи на силос – дискування і культивації; - однорічні трави на сіно – дві три культивації по мірі з'явлення сходів бур'янів. Непарові  попередники: - поєднують дискування та наступну оранку, або лише дискування важкими дисковими боронами; - - дискування в поєднанні з оранкою, або плоско різним  обробітком;  удобрені та чисті від бур'янів поля - поверхневий обробіток замість оранки.  Під ярі культури : Поліпшений зяблевий обробіток грунту. 1. Після культур рядкової сівби: - на чистих від бур'янів полях, або засмічених малорічними бур'янами - лущення ґрунту вслід за збиранням попередника через 2-3 дні, оранка через 10-15 днів після лущення. - засмічені коренепаростковими бур'янами - лущення дисковими знаряддями на глибину 6-8 см, через 10-15 днів лемішними на 14 - 16 см, після з'явлення розеток бур'янів – оранка на потрібну глибину для виснаження бур'янів. - засмічені кореневищними бур'янами - обробіток дисковими знаряддями у двох поперечних напрямках на глибину 10-12 см, а після появи шилець бур'янів – оранка на глибину 20 – 22см. Глибина зяблевої оранки або плоско різного обробітку ґрунту визначається біологічними особливостями вирощуваних культур. 2. 3.          У районах вітрової ерозії: - плоскорізний обробіток грунту та оранка без перевертання поверхневого шару. Після просапних культур: -  грунт чистий від бур'янів і розпушений – культивація на глибину заробки насіння; - після соняшнику, кукурудзи: дискування на глибину 10-12 см, 6-8 см відповідно, через 1015 днів  - оранка;  - після цукрових буряків, картоплі лущення не проводять, оранка або розпушення плоскоізними знаряддями в один захід. 4.         Багаторічні трави:  - дискування у двох напрямках, культурна оранка на глибину більше 20 см. 5.         Обробіток грунту в умовах перезволоження: - лущення методом закритого дренажу, боронування, коткування, рядкова оранка і т. д. 5.6.2 Система передпосівного обробітку грунту - Завдання: 1- вирівнювання поверхні грунту і створення мульчувального шару, що запобігає випаровуванню 4 вологи; 2 -  знищення паростків бур'янів. Ранні ярі культури: 1. Весняне боронування зябу. 2. Культивація з боронуванням  перед посівом  впоперек напрямку зяблевого обробітку на глибину загортання насіння.  Пізні ярі культури : Ранньовесняне боронування в два сліди, дві культивації перед сівбою. 5.6.3 1. Система післяпосівного обробітку грунту - Завдання: Ущільнення верхнього шару грунту для підняття вологи і насіння. 2. Руйнування ґрунтової кірки. 3. Розпушення грунту для поліпшення аерації. 4. Зменшення випаровування вологи та підтримання оптимальної для рослин щільності ґрунту. 5. Знищення кількості паростків сходів бур'янів. 6. Регулювання густоти посіву культурних рослин. Ущільнення верхнього шару після сівби досягають коткуванням. Ґрунтову кірку, що утворились після зливових дощів, до появи сходів, руйнують боронуванням або коткуванням. При вирощуванні просапних культур проводять міжрядні обробітки культиваторами та підгортання – присипання ґрунтом основи стебел культурних рослин для знищення бур'янів.  Густоту посівів культурних рослин регулюють боронуванням поля до і після появи сходів, а також культивацією відповідними робочими органами та пристосуваннями. Система заходів післяпосівного обробітку ґрунту специфічна для кожної культури і  залежить від ґрунтових і кліматичних умов, ступеня  забур'яненості поля  і стану рослин.  

02.11.2026р.

Тема № 1.  Вступ. Основи агрономії

Урок № 5. Завдання та агробіологічне  значення механічного обробітку  ґрунту. Біологічна та фізична стиглість ґрунту.   

Працюємо з підручником:

(ОА – I) - Хомик Н. І. Основи агрономії: навчальний посібник до практичних занять та самостійної роботи / Н. І. Хомик, Г. Б. Цьонь, Т. А. Довбуш, Н. А. Антончак. – Тернопіль: ФОП Паляниця В. А., 2021. – 320 с. ОА - I – сторінки.

(ОА - II) - Забродоцька Л.Ю. Основи агрономії : навчальний посібник / Л.Ю. Забродоцька. – Луцьк : Інформ.-вид. відділ Луцького НТУ, 2019. – 360 с. л.     ОА - II – сторінки.

(А-III) Луцюк В. І. Агротехнологія : підручник для здобувачів професійної (про- фесійно-технічної) освіти / В. І. Луцюк, О. Л. Шамралюк – Київ : Літера ЛТД, 2020. – 256 с. (А-III) стор. 16-21.

Опрацювати матеріал:

1. Фізичні властивості ґрунту.

2. Фізико-механічні властивості ґрунту.   

3. Біологічна та фізична стиглість ґрунту.

Д.З. Оформити конспект. Надати відповідь на питання:

1. Назвіть основні фізичні властивості ґрунту.

2. Що визначають фізико-механічні властивості ґрунту?

3. Які заходи фізико-механічних властивостей використовують для відновлення ґрунтової структури?

4. Опишіть окомірний метод визначення фізичної спілості ґрунту.

5. Дайте визначення біологічної стиглості ґрунту.

         Фізичні й агротехнічні властивості ґрунту. Ґрунт має певні фізичні властивості: питому та об’ємну вагу, пористість, твердість, зв’язність, липкість, а також пов’язані з ними водно-фізичні властивості – вологомісткість, водопроникність.

         Питома вага – це відношення певного об’єму твердої частини абсолютно сухого ґрунту до такого ж об’єму води.

         Об’ємна вага – це відношення певного об’єму абсолютно сухого ґрунту з непорушеною будовою до такого самого об’єму води.

         Пористість (шпаруватість) – це загальна кількість пор у ґрунті. Дрібні пори (менші за 0,1 мм) називають капілярними, вони заповнені переважно во- дою; більші – заповнені повітрям. Для доброго забезпечення рослин одночасно водою, повітрям і поживними речовинами сприятливим є співвідношення між капілярною і некапілярною пористістю як 1:1. Відповідна пористість ґрунту створюється його обробітком.

         Зв’язність, пластичність і липкість впливають на якість обробітку, величину тягового зусилля, стійкість робочих органів проти спрацювання, витрати палива тощо. Зв’язність – це опір ґрунту, який він чинить розриву, розклинюванню і стискуванню його часток. Зв’язність залежить від механічного складу ґрунту, вологості, вмісту гумусу, структури. Чим більше в ґрунті глини й менше вологи, тим більше він зв’язний. Піщані ґрунти майже не мають зв’язності.

         Під пластичністю ґрунту розуміють його властивість змінювати свою форму (об’єм) і зберігати її без розриву під дією зовнішніх сил. Пластичність залежить від тих самих властивостей, що й зв’язність, і має значення під час обробітку. З пластичністю тісно пов’язана липкість ґрунту, тобто здатність його прилипати до робочих органів ґрунтообробних знарядь. Липкість ґрунту зростає в разі збільшення в ньому вмісту глинистих часток і в разі збільшення його вологості.

         Ураховуючи це, ґрунт треба обробляти за такої вологості, за якої він добре розпушується, не прилипає до знарядь, тобто перебуває в стані спілості.

         Вологомісткість – це здатність ґрунту вбирати й утримувати певну кількість води;

         водопровідність – здатність пропускати воду з верхніх шарів у нижні. Водно-фізичні властивості залежать від механічного складу, вмісту гумусу, структури ґрунту.

         Під вбирною здатністю розуміють властивість ґрунту вбирати з ґрунтового розчину та повітря й утримувати розчинені та завислі у воді тверді речовини й гази.

         З умістом у ґрунті тих чи інших йонів пов’язана його реакція: кислотність або лужність. Якщо в ґрунтовому розчині є значна кількість йонів Гідрогену, то такий ґрунт має кислу реакцію, яку узвичаєно позначати літерами латинського алфавіту – рН. Чим менше число рН, тим вища кислотність ґрунту. На- приклад, ґрунт, що має рН 4–5, – дуже кислий; 6–6,5 – слабокислий; 7 – ней- тральний. Ґрунти, у яких рН вище за 7, – лужні.

         Важливою складовою ґрунту є вода, що розчиняє поживні речовини, забезпечує життєві процеси вищих рослин і мікроорганізмів, бере участь у всіх процесах, що відбуваються в ґрунті.

         Повітря заповнює великі пори ґрунту й відіграє важливу роль у житті рос- лин і мікроорганізмів, які засвоюють кисень та виділяють вуглекислий газ.

         Тепловий режим ґрунту залежить від розташування поля, напрямку та кута схилу, механічного складу ґрунту, його вологості, кольору тощо. Обробітком, осушенням, унесенням органічних добрив, поліпшенням структури, мульчуванням і снігозатриманням регулюють тепловий режим ґрунту.

         Поживний режим ґрунту перебуває в щільній залежності з водним і повітряним режимами й активністю мікроорганізмів. Кожний ґрунт містить більшу або меншу кількість поживних елементів – Нітрогену, Фосфору, Калію, Кальцію, Магнію та ін.

         Щоб поліпшити умови живлення рослин, треба вносити органічні й мінеральні добрива, правильно обробляти ґрунт, за потреби осушувати або зрошувати його, висівати бобові культури, які збагачують кореневмісний шар нітрогеном.

         Найважливішою властивістю ґрунту, що характеризує його як природне тіло й основний засіб виробництва в сільському господарстві, є його родючість – здатність задовольняти потребу рослин у воді та поживних речовинах. У процесі утворення ґрунтів у них виникає природна родючість, яка характеризується природними властивостями: загальними запасами поживних елементів, гумусу, певним механічним складом, фізико-механічними властивостями. Проте природна родючість – це родючість можлива, потенціальна. Під впливом діяльності людини вона перетворюється на дійову, або ефективну, родючість.

         Фізико-механічні властивості ґрунту - це сукупність властивостей ґрунту, що визначають його відношення до зовнішніх і внутрішніх механічних дій.

         Фізико-механічні властивості ґрунту один із найважливіших факторів, які визначають якість його обробітку, умови росту й розвитку культурних рослин та рівень їх продуктивності. Найбільше значення при цьому мають структура, щільність, твердість і липкість ґрунту. Проблема їх поліпшення – одна з важливіших в землеробстві, тому що від цього залежить урожайність сільськогосподарських культур. Заходи регулювання фізико-механічних властивостей та відновлення ґрунтової структури можна об’єднати в три групи: механічні, хімічні та біологічні.

         Фізична стиглість ґрунту – такий його стан за вологістю, при якому він не прилипає до ґрунтообробних знарядь, найбільш легко піддається обробітку, добре кришиться, розпадається на окремі агрегати при найменшому опорі органам ґрунтообробних знарядь (найменшому тяговому опору). Як стан ґрунту, стиглість залежить від ряду умов, перш за все від гранулометричного складу, зволоження і складу обмінних катіонів.

         Існує   кілька методів визначення фізичної спілості ґрунту. Окомірний метод. Беруть у жменю ґрунт і сильно його стискують. Якщо поміж пальців з ґрунту не виступає вода, а скинута з висоти 1,5 м утворена стискуванням грудка розбивається на дрібні грудочки — ґрунт спілий. Метод Качинського. Він передбачає визначення відносної вологості ґрунту. Під відносною вологістю розуміють величину, яка є процентним виразом відношення абсолютного вмісту вологи до повної вологоємкості. Наприклад, абсолютна вологість ґрунту 24 %, повна вологоємкість 40 %, а відносна вологість дорівнює 24 : 40X 100 = 60 %. М. А. Качинський вважає оптимальною для обробітку більшості ґрунтів відносну вологість 60—70 %, допустимою для несолонцюватих ґрунтів — 50—80, для солонців і солончаків — 50—60 %.  Ще є метод Віленського.

          Біологічна стиглість ґрунту — це стан, коли ґрунт має оптимальний рівень активності корисних мікроорганізмів, що забезпечує сприятливі умови для росту рослин. Цей стан пов'язаний з надходженням у ґрунт вуглекислого газу, а не тільки з фізичними показниками, як-от вологість, хоча ці два поняття часто пов'язані. Завдяки активності мікроорганізмів у ґрунті, створюються сприятливі умови для росту та розвитку рослин. Фізична стиглість ґрунту спостерігається при оптимальній вологості (40-60% повної вологоємності) і часто співпадає з біологічною стиглістю. Біологічна стиглість виникає, коли ґрунт має оптимальну вологість та містить достатньо вуглекислого газу, що є результатом життєдіяльності мікроорганізмів. 

         Механічні заходи – це інтенсивний обробіток ґрунту, ґрунтопоглиблення, щілювання і т.п. Їх проведення поліпшує фізико-механічні властивості ґрунту. Однак дія їх не тривала, а тому здійснювати необхідно систематично. Негативним є те, що інтенсивний механічний обробіток призводить до збільшення частки мікроструктури та знижує водостійкість ґрунту.

         Обробіток ґрунту - це механічна дія на ґрунт робочих органів ґрунтообробних знарядь і машин. Їх вибір залежить від завдання обробітку ґрунту, його типу і окультуреності та погодних умов.

ПроведенінауковідослідженнявУкраїнітазакордономдозволилирозробитиізапропонувативиробництвуосновніспособиобробіткуґрунту:

- щорічна полицева оранка для створення однорідного орного шару;

- безполицева оранка із чергуванням глибоких (плугом без полиць) і мілких розпушувань дисковими знаряддями;

-фрезерний обробіток (проводять для рівномірного перемішування орного шару ґрунту);

-плоскорізний обробіток із збереженням рослинних залишків з метою захисту ґрунту від ерозії;

- мінімальний обробіток і без обробітку (нульовий). Проводять його з метою збереження родючості ґрунту, зменшення щільності орного шару, та зниження енергозатрат на його проведення;

-чизельний обробіток ґрунту за допомогою плугів - чизелів.

            Основне завдання обробітку ґрунту полягає в створенні оптимальних умов для росту і розвитку рослин та підвищення родючості ґрунту.

Такими умовами є:

-розпушування, аерація і кришіння переущільненого ґрунту з метою надання йому необхідної пористості, вологоємності, а також активізації життєдіяльності ґрунтової мікрофлори-і фауни;

- перемішування з метою рівномірного розподілу в ньому добрив і забезпечення рослинам можливостей засвоювати поживні речовини і з всього шару ґрунту;

-загортання в ґрунт рослинних залишків, органічних та мінеральних добрив, ґрунтових гербіцидів;

- знищення бур’янів та очищення орного шару від їх насіння, вегетативних органів підрізанням і прикриттям шаром ґрунту;

- боротьба із шкідниками і хворобами сільськогосподарських культур за допомогою переміщення їх збудників із сприятливих шарів у несприятливі;

- збільшення водопроникності оглеєних ґрунтів, розпушенням глейових горизонтів;

- боротьба з ерозією і пов’язаними з нею втратами поживних речовин, а також запобігання змиву в річки, ставки, озера отрутохімікатів і мінеральних добрив;

- вплив на ґрунтові режими та процеси з метою збереження і підвищення родючості ґрунтів;

- вирівнювання поверхні поля до такого стану, за якого насіння висівалось би на тверде ложе, рівномірно на задану глибину, із загортанням розпушеним шаром ґрунту.